Кілька рядків про Веймар, спеціально для наших друзів у Жовкві:
Веймар — незалежне місто в Тюрингії, Німеччина, відоме своєю культурною та політичною спадщиною. Центральне місто, або Старе місто, розташоване на вигині річки Ільм на південний схід від Еттерсберга, найвищої точки Тюринзького басейну на висоті 477 метрів. З населенням близько 66 000 осіб (2022 рік) місто є четвертим за величиною муніципалітетом Тюрингії після Ерфурта, Єни та Гери та лежить приблизно на півшляху між Ерфуртом на заході та Єною на сході.
Веймар — це місто середнього розміру, яке виконує деякі функції регіонального центру, а з 2004 року є університетським містом. Окрім Університету Баугауз, у місті знаходиться Музична школа імені Ференца Ліста та Бібліотека герцогині Анни Амалії, а також такі органи влади, як Вищий адміністративний суд Тюрингії, Державне адміністративне управління Тюрингії, Конституційний суд Тюрингії та Державне управління з охорони пам’яток та археології Тюрингії.
У 16 столітті у Веймарі працювали художники Лукас Кранах Старший і Молодший. У 17 столітті було засновано Товариство виробників фруктів (Fruchtbringende Gesellschaft). У 18 столітті тут проводив час Йоганн Себастьян Бах. Потім настав час веймарського класицизму з Віландом, Гете, Гердером і Шиллером. 19 століття пов’язане з Ференцом Лістом, Ріхардом Штраусом, Фрідріхом Ніцше та пейзажистами Веймарської школи живопису при Великій герцогській саксонській школі мистецтв. Свої перші проекти Карл Цейс розробив у галузі оптики та точного машинобудування. На початку 20 століття у Веймарі працювали Гаррі Граф Кесслер та Генрі ван де Вельде, після чого було засновано Баугауз та Веймарську республіку. У 1919 році між Веймаром і Берліном відкрилася одна з перших цивільних авіаліній у світі та перша в Німеччині, яка обслуговувала літаки.
У 1996 році ЮНЕСКО оголосила Баугауз та його об’єкти у Веймарі, Дессау та Бернау об’єктом Світової спадщини, а у грудні 1998 року – «Класичним Веймаром»[2]. Крім того, у 2001 році ЮНЕСКО включила маєток Гете, який зберігається в Архіві Гете та Шиллера у Веймарі, до культурної пам’яті людства як «Пам’ять світу». З 2015 року ранні твори Реформації, частина з яких зберігається в Бібліотеці герцогині Анни Амалії у Веймарі, також є частиною «Пам’яті світу». Культурна спадщина національного та міжнародного значення представлена у понад 25 музеях та виставкових центрах.
З 1547/52 року Веймар був столицею і резиденцією герцогства Саксонія або Саксен-Веймар, пізніше Саксен-Веймар-Ейзенах (з 1815 року — Велике герцогство). У 1816 році воно стало першою державою в Німеччині, яка прийняла конституцію. З 6 лютого 1919 року до вересня 1919 року Веймар тимчасово був резиденцією уряду Веймарської республіки, яка перебувала на стадії конституювання, поки скликалися Національні збори.[3] З 1920 по 1952 рік Веймар був столицею землі Тюрингія. У 1999 році місто було культурною столицею Європи.
Взято з Вікіпедії.
Більш детальна інформація тут: